Легенда про назву села Вишнівчик
Давно це було, ще за часів кріпацтва. На тому місці, де зараз розташоване наше село, росли густі ліси, у них водилися дикі звірі та птахи. Через ліс проходила дорога, по якій чумаки їхали за сіллю та рибою в Крим. Їхали через ліс, розмовляли і їли вишні, а кісточки викидали на дорогу. Через деякий час вони проросли і виріс край лісової дороги вишневий гайок. Хто йшов по тій дорозі, то частувався смачними стиглими ягодами.
Важке життя було на той час у селян. Підневільною була у них праця. Вони працювали на пана, не маючи за це нічого. У сусідньому селі жив хлопець, який палко покохав дівчину-покоївку, а вона його. Хлопець пішов просити дозволу у пана на одруження, але він дозволу не дав. І вирішили вони втекти. Позбирали поспіхом деякі найнеобхідніші речі і втекли у ліс. Йшли вони лісом і набрели на вишневий гайок. Дуже сподобалося дівчині це мальовниче місце, і вони вирішили побудувати тут хатинку і в ній жити. Незабаром у гайочку появилася невеличка чепурна хатка. Їхали чумаки, йшли подорожні – всі зупинялися біля неї перепочити. Багатьом із них подобалося це місце, і вони починали будуватися собі. Так минали роки, і незабаром у лісі виросло невеличке село ВИШНІВЧИК, назва якого походить від слова вишня.
Зараз Вишнівчик – це сучасне село, яке славиться своєю мальовничою природою, працьовитими людьми.
Моє село!
Моє село Вишнівчиком звати:
Вишневі сади ростуть коло хати,
На клумбах квіти цвітуть запашні,
Їх доглядають люди трудящі.
Село наше – це райський сад,
В якому кожен побувати рад.
О, Вишнівчик! Моє село ти рідне!
Красиве і привітне,
Велике і багате,
Для мене ти, як рідна мати.
Для мене ти, як цілий світ.
Тебе люблю з малих я літ.
Люблю ліси, поля, річки.
І ті ріднесенькі стежки,
В яких дитинство наше ходить,
Й додому нас завжди приводить.
Вірш учениці 6 класу
Мельник Вікторії